Аргумент: Хто глава Православної Церкви? (текстова версія)

Митрополит Антоній (Паканич) про принципи взаємовідносин між єпископами та питання управління в Православній Церкві.

Єдність – принцип існування Православних Церков

Єдність Православних Церков – це єдність братів у Христі, які живуть у різних куточках землі і не забули про свою духовну спорідненість.

Христос – глава Церкви

Коли Христос послав своїх учнів проповідувати Євангеліє, Він не призначив нікого з них бути головнішим за інших.
Кожен з апостолів отримав за жеребом особливу область – не для почестей і прибутку, а для проповіді і свідоцтва про Істину.

Правила для всіх без винятку

Керуючись духом братерської любові у спільній справі спасіння, Православна Церква на Вселенських Соборах встановила чіткі правила, якими повинні керуватися предстоятелі Помісних Церков.

І не бажай дому ближнього твого

Так, друге правило Другого Вселенського Собору говорить: «Обласні єпископи нехай не простягають своєї влади на церкви за межами своєї області і нехай не змішують церков …»

«Першість честі» – ілюзія

Третє правило цього ж Собору говорить про «першість честі», яке має Константинопольський предстоятель в православному світі (після римського єпископа, який згодом відпав від Вселенського Православ'я), – першості честі, але не першості влади. При чому, підставою такого високого становища Царгородського єпископа було не що інше, як знаходження його кафедри в новій столиці Римської імперії.

Головна першість – першість в чесноті

Тридцять шосте правило Трульського Собору встановлює «порядок честі» перших чотирьох Патріархатів: Константинопольського, Олександрійського, Антіохійського, Єрусалимського, – на підставі якого складається і поповнюється диптих Помісних Церков.

Церковні правила встановлюють особливий характер відносин всередині православного світу, в дусі, наповненому християнської любові та взаємоповаги.

Надання переваги етнічних інтересів загальноцерковним – омана

Адміністративний поділ Вселенської Церкви будується перш за все на територіальному, а не на етнічному принципі.

За нормальних умов православні християни будь-якої народності, які проживають на одній території, складають один прихід і окормляються одним єпархіальним єпископом, бо, за словом апостола Павла, у Христі «немає ні Елліна, ні Іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба , вільного».

У головному – однодумність, у другорядному – різноманітність

Національні особливості, безумовно, враховуються. Так, в Українській Православній Церкві, є єпархії, де за потреби проводять богослужіння в тому числі і на мові місцевих віруючих. Але вони не повинні стати приводом для розділення Церкви – Тіла Христового. І вже точно не повинні бути приводом до зарозумілого звеличення свого народу над іншими. Тому говорити зараз, подібно константинопольському патріарху про верховенство грецького народу (як і будь-якого іншого) в Церкві недоречно і неприпустимо.

Немає обраних, є Христові

Часи богообраного народу залишилися в Старому Завіті, тепер ми всі один народ – народ Христовий.

Джерело

Всі новини
Back to top button